«Завдяки
її щирості, завдяки тому, що словам відповідали діла, завдяки тому, що смерть
її стала лише здійсненням героїчної моралі, вся її публіцистична й поетична
спадщина стала величезної ваги маніфестуванням людини неповторної, ім’я якій
Олена Теліга, але разом з тим і об’явом типу нової людини, який персоніфікує
собою змагання, жертву і вічність тих сотень мужніх, які впали за Україну…».
Юрій Бойко
В липні 115 років тому народилася
незвична жінка, імꞌя якої не вписувалось в наратив радянської історії, а
практично всі збірки віршів вийшли посмертно, за кордоном і вже у незалежній
Україні.
Українська поетеса, силу слова якої
порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки.
Рукописи творів поетки загинули разом із нею, десь за моторошними стінами
нацистського гестапо у лютому 1942 р. Копії ж збереглися в учасників підпілля,
а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша
поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946).
Зі своєю блискучою вольовою поезією,
літературно-критичними й публіцистичними текстами Теліга увійшла в число
провідних авторів «Вістника» ─ популярного періодичного видання української
інтелігенції тих років.
Поетку та інших націоналістів було
розстріляно в двадцятих числах лютого (прийнято вважати 22-ге) у Бабиному Яру.
Розповідають, що у камері, де перебувала О.Теліга перед розстрілом, знайшли
напис, зроблений її рукою: "Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена
Теліга".
Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. Кажуть, що один з катів після смерті О.Теліги казав, що не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка.
І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
Немає коментарів:
Дописати коментар