"Вирвані з коренем"

Багато країв, де розкішна природа,

Що око милує й наснагу дає.

Та лиш Лемковини вражаюча врода

Загоює зболене серце моє.

    В.Ковальчук

Лемки- західна етнографічна гілка українського народу, яка проживає в Карпатах. Гори поділяють Лемківщину на Північну (галицьку) і Південну (словацьку і (закарпатську). Внаслідок угоди між Урядом УРСР і польським Комітетом   Національного Визволення від 9 вересня 1944 року з Північної Лемківщини депортовано 483808 осіб і розсіяно майже по всіх областях України, в 1947 році здійснено антилюдську операцію «Вісла» по переселенню  лемків на  захід - колишні німецькі території, які відійшли до Польщі. Вищеназвані депортації з рідних земель поставили на межу зникнення етнографічну групу українського народу – лемків та їх самобутню культуру, звичаї, традиції.

  17-19.07.2015 в Ждині (Польща) відбулася  33-тя зустріч Лемків-Українців, розігнаних депортаціями по цілому світу, на Рідній Землі в Карпатах. «ВАТРА» в Ждині це нагода щороку побачитись з рідними, односельчанами, знайомими але головне відвідати рідне село, помолитись за своїх предків, напитись чистої води з джерельця де колись стояла батьківська хижа. Приїжджають Лемки з цілої Польщі, України, Словаччини, Сербії, Хорватії, інших країн Європи та з-за океану.

    Минає 70 років з часу депортації півмільйона українців з Польщі в УРСР. А кривда і жаль за втраченим краєм не перестає боліти. І кличе рідна земля тисячі своїх дітей поклонитися предковічним місцям...

   В фестивалі взяв участь лемківський хоровий колектив «Яворина», учасниками якого є директор ЦБС Малярська Любов Степанівна і методист бібліотеки Ящишин Ольга Василівна.

"Повір у себе, УКРАЇНО"

16 липня відзначається річниця суверенітету України. Цього дня 25 років тому було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Цей політико-правовий документ проголошує державну самостійність України, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

    Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.

  Ми, гідний народ своєї Батьківщини, не забуваємо й нині про значимість цього документу, поважаємо та цінуємо свою суверенну країну.

  16 липня 2015 року з нагоди 25 – тої річниці проголошення Декларації у центральній районній бібліотеці була встановлена патріотична розгорнута книжкова виставка під назвою «Повір у себе, Україно».

  Кожен з користувачів міг переглянути книги і дізнатись все що його цікавило про цей день в історії.

Подорожуючі читачі

«Коли хочеться більшого…»

 Чи можливо зараз відпочити так щоб нічого матеріально не обтяжувало. Виявляється так!

   В дощову середу 15.07.2015 р. до нас в бібліотеку завітав хлопець Андрій Маланчак, який вразив своєю безпосередністю, легкістю і простотою. Андрій виявився подорожуючим яким крім книг, фотоапарата і сірників в наплічнику більше нічого не мав.

   Ось як він відгукнувся в соцмережах про свою подорож:

«Ще один звичайний день коли просинаєшся і приблизно знаєш як пройде день. Читання, співи під гітару, велопоїздки, хоча і на довгу дистанцію, але такі вже привичні, можливо плавання і пробіжка, вдома щось допомогти, з кимось зутрітись, зробити кусок роботи, яка б мала принести гроші, звичайно інтернет ВК, фейсбук, і домашня тепла їжа. Але напевно коли виникає потреба з тих верхніх позицій піраміди, всі нижні втрачають свою вагу.

   Під впливом певної внутрішньої потреби і недавніх висновків щодо швидкоплинності життя, зародилась ідея, яку вирішив одразу ж реалізувати. Умови мандрівки були чіткими:

1. З собою взяти (тільки це і нічого більше):

• книжку
• фотоапарат 
• туалений папір  (без нього не можна їхати в жодну мандрівку)
• сірники

2. Не задаватись кінцевою точкою, їхати туди куди їдеться, оскільки в іншому випадку були б вже якісь умови, під які потрібно було б підлаштовуватись, а весь сенс був саме в дорозі і в пригодах.

3. Бути впевненим в тому, що поїздка получиться крутою (сумніви завжди руйнують кайф і заставляють про щось шкодувати).»

    Описуючи свою подорож написав і про нашу бібліотеку.  

«…наступний водій довіз мене до чудового містечка Монастирська» (Андрій подорожував автостопом, без жодної копійки в кишені).

« А чудовим воно було не через пам'ятники чи якісь парки, просто там є крута бібліотека, з дуже дружелюбним персоналом з яким мені повезло познайомитись.

   Падає дощ, якось по вулиці ходити не дуже зручно, і тут цікава будівля, як в якихось фільмах про гномів :) підійшов ближче - бібліотека, клас буде де пересидіти і за одно почитати. Зайшов у читальний зал, в середині як і у всіх бібліотеках.

 

В залі крім мене читачів більше не було. Сів читати.
Через деякий час, приємним голосом до мене звернулась бібліотекарша, запитала звідки я і чи можна мене записати, що я до них заходив (напевно в усіх бібліотеках така процидура проводиться). Ми розговорились, розказав трохи про мандрівку, про те, що люблю читати, на що вона завжди відповідала "це поважно". Через декілька хвилин ми вже в трьох чаювали, їли круасани і з цікавістю слухали один одного. Такі зустрічі приємні — дають енергії рухатись далі і відкладаються в пам'яті в категорію найкращих моментів. ЦЕ БУЛО ПОВАЖНО :)

Якщо вам колись повезе потрапити в це містечко, не забудьте завітати у бібліотеку.

Коли ми прощались добрі бібліотекарки побажали мені щасливої дороги і смачної вечері.»

   І дійсно Андрій приніс промінчик того світла від якого розумієш, люди добрі і безкорисливі...