пʼятницю, 28 липня 2017 р.

Добрий пасічник


Зацвітають щедро    різноманітні медодаї. Медовий запах  витає у повітрі. У цей час у пасічників виникають багато запитань.

            В читальному залі проведено установчі збори громадської спілки пасічників Монастирищини. Головою спілки обрано Рябого Василя Васильовича. Під час зборів вони вели обговорення, дискутували на різні теми, а також переглядали періодичне видання «Добрий господар», в кожному номері якого є актуальна рубрика яка підійде кожному пасічникові.



Забуті образи міста


Монастириська – невелике місто (населення близько 6000 жителів) та районний центр Тернопільської області. Раніше  поселення називалося Підгороднє та Монастирища. Сучасна назва (звучить у множині) є результатом полонізації, за таким же принципом виникла назва, наприклад, Мостиськ на Львівщині. Назва Підгороднє свідчить про розташування містечка біля підніжжя гори. Теперішнє найменування Монастириська пояснює легенда. Один із князів привіз з походу на половців дівчину незрівнянної краси та палко в неї закохався. Однак юнка не змогла жити в полоні, попри увагу з боку князя, розкоші і багатства. Засумувавши дівчина пішла на гору, де й перетворилась на відьму. Згорьований князь від того постригся в монахи, його ж удільне містечко відтоді почали називати Монастирищем. Міський статус Монастириська мають з 1454 р.
                  Як містечко Монастириська почало розвиватися ще за часів Русі. Тоді вони лежали на так званому Чорному Шляху, що сприяло торгівлі і ремеслам.
                  За часів Середньовіччя Монастирські переходили з рук одних дідичів до рук інших. Певний час ним володіли представники відомої родини Бучацьких. Під  1454 р. в письмових джерелах вперше згадується в містечку замок. З отриманням Монастириськом Магдебурзького права тут почали проводитися щотижневі торги, а декілька разів на рік ярмарки. За цей час місто зазнавало неодноразово нападів татар. В 1578 р. замок і всі міські будівлі  були повністю зруйновані.
                  Лише в 1600 р. містянам вдалося відбудувати місто та замок. Остаточно татарські набіги на цю частину Поділля припинилися після 1698 р. У 1780 р. поруч із замком Людвіка з Любомирських Потоцька побудувала магнатський палац.
                  За часів Австро-Угорської імперії Монастириська входили до Станиславівського циркулу. Тодішнім власником міста італійцем Каролем Бако де Гетте в 1797 р. була побудована тютюнова фабрика. В 1812 р. її перенесено до Снятина на Покутті. Після того, як попит на тютюнову продукцію місцевого виробництва зріс, виготовлення цигарок в Монастириськах відновилось. Впродовж всього  ХІХ та початку ХХ ст. фабрика активно розвивалась. На окрему увагу заслуговує система господарювання на підприємстві. Наприклад, тут було запроваджено щось на зразок пенсійного забезпечення тих робітників, що не могли більше працювати.
                  Окрім тютюнової фабрики на початку ХХ ст. в Монастириськах працював лісопильний завод та цегельня. За польських часів місто нарешті було забруковане, активізувалось культурне і спортивне життя.
                  За часів СРСР Монастириська розширились завдяки приєднанню сіл Фільварки, Березівка та Дубовиця. Зараз з промислових підприємств працює завод будівельних матеріалів та молокозавод, виробництво сигарет на ВАТ «Українська тютюнова компанія» тимчасово призупинено.
                  З архітектурних пам’яток найбільший інтерес представляє римо-католицький храм. Побудований він був 1727 р. представниками родини Потоцьких. Попри те, що радянська влада використовувала святиню не за призначенням, все ж на ньому вціліли меморіальні дошки польським поетам, встановлені на рубежі ХІХ-ХХ ст. В містечку зберігся один з найбільших католицьких цвинтарів Тернопілля.
                  Інтерес представляє забудова самого містечка, особливо площі Ринок і прилеглих вуличок.
                 
З давніх-давен людина намагалась зобразити якимось чином кращі моменти свого життя. Це намагання привело до того, що на світі з’явилося таке мистецтво як фотографія.
Можна з упевненістю сказати, що фотографія – це справжнє мистецтво, яке має свої тонкощі та секрети. Її сміливо можна поставити поряд з такими видами мистецтва, як музика та живопис.
            В читальному залі влаштована фотовиставка «Забуті образи міста». Мабуть, кожен в старій фотографії впізнає  ту споруду, яка знайома з дитинства.



             


вівторок, 11 липня 2017 р.

Зрілість золота


Нагадуйте собі частіше, що мета життя зовсім не втому, щоб виконати все намічене, а втому, щоб насолоджуватися кожним кроком, зробленим на життєвому шляху, в тому, щоб наповнити життя любов'ю.
Нещодавно у читальному залі бібліотеки відбувся захід для вшанування 80-річного ювілею активного читача Олега Івановича Гусака



Ведучою була бібліограф Наталя Полюга.
Про життєвий шлях ювіляра розповіла племінниця Галина Семак.


Заступник голови райдержадміністрації Павло Дронь вручив ювіляру подяку РДА і районної ради за активну життєву позицію та участь у громадсько-політичному житті району


Грамоту Тернопільської обласної управи Братства ОУН-УПА «Лисоня» ім. генерала Р.ІІІухевича («Тараса Чупринки») за активну участь у розбудові української держави, відстоювання ідеалів свободи та демократії, підписану головою обласної управи Романом Ванчуром - заступник станичного районного Братства ОУН-УПА Іван Батіг.


З привітаннями виступили голова районного товариства «Меморіал» Василь Головко

Міський голова Андрій Старух, керуючий справами районної ради Михайло Вансач та інші

Тож працівники бібліотеки щиро вдячні за його  шляхетність,  багаторічну співпрацю, активну участь у житті бібліотеки, за любов до книги, за те, що вболіває за долю України.
    Як активному читачеві бібліотечні працівники подарували Олегу Івановичу збірку «Перлини української класики».
Всі бажали імениннику міцного здоров'я, здійснення задумів і мрій та ще довго не опускати руки на життєвій ниві.


Прихильники