"Коли дивишся на картини Катерини
Білокур, відчуваєш, що кожна її квіточка, кожен штрих — це наше, українське. Як
вона могла придумати цей космос?
Для того, щоб створити це, треба було
чимось пожертвувати. Вона пожертвувала своїм особистим жіночим щастям.
Але коли дивишся на її картини, тут все
є — і жіноче щастя, і все те, що вона не відчула у реальному житті. Коли вона
малювала кожен сантиметр свого твору, вона молилась, співала, жила в цей
момент.
Вона стільки "начаклувала" в своїх картинах, що ми все життя будемо це розгадувати. Тому її справжня біографія — це картини", - вважає Олександр Білозуб, головний художник Національної оперети України.
Згадуючи ім’я великої українки Катерини
Білокур, пам’ять якої вшановують цього року з нагоди її 120- річчя, здебільшого
цитують слова Пабло Пікассо, який був вражений творами невідомої української
жінки і наголосив, що якби у Франції народилася така художниця, то про неї
заговорив би увесь світ.
Творчість українського самородка із села
Богданівка (нині Київської області Яготинського району), яка народилась 7
грудня 1900 року, в День святої Катерини — це окреме, унікальне явище
української культури, її обличчя, її душа, її ікона.
Бажання малювати у Катерини було з
раннього дитинства. Мальовані стіни, призьби, вишивки, природа навколо - все це
давало поштовх до творчості. Вона була самоучкою - навчилася сама читати і
писати, тому що її не віддали в школу.
В селі в ці часи діяв принцип: жіноча
робота - це копати, садити, вирощувати, вийти заміж, прати, вишивати рушники і
сорочки, ростити дітей. Все інше нісенітниця і не правильно.
Катерина
Білокур - не тільки художниця, але і письменниця. Цей її талант став відомий
завдяки мистецтвознавцю Миколі Кагарлицькому. Він видав її листи у двох книгах.
Писала Катерина багатьом відомим людям - художникам, мистецтвознавцям,
письменникам, зокрема, Максиму Рильському і його дружині. Кожен її лист - це як
маленький філософський твір. Правда,
не любила знаків пунктуації, тому що добре не знала, як розставляти коми і
крапки.
Творчість художниці з належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історично-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко в 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлено одноіменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986) та художній двосерійний фільм «Буйна» (1989).
В
читальному залі проведено інформаційну годину «Нев’янучі квіти Катерини Білокур».
