120 років тому народився один із
найяскравіших представників розстріляного українського культурного ренесансу.
Валерꞌяна Підмогильного називають
найбільш інтелектуально заглибленим письменником, який без належної освіти
самотужки пізнавав праці європейських класиків та філософів.
Підмогильний не закінчував
гімназію, не закінчував університет. Він закінчив тільки реальне училище,
грошей на навчання не було. Тільки виняткові здібності Підмогильного зробили
його тим, ким він став.
Починає писати ще в школі, спершу
пригодницькі сюжети під псевдонімом Лорд Лістер. Далі вчить математику й право
в університеті міста, яке тоді ніяк не могло визначитися з назвою. Центральна
Рада пропонувала замість Катеринослава - Січеслав, а врешті
"Дніпропетровськ" став знаком радянської гегемонії.
Раз і на все життя захопився вишуканою
французькою мовою! Знав її досконало! Він перекладав, редагував, упорядковував
зібрання письменників та філософів: Франса, Бальзака, Мопассана, Дідро, Гюго,
Стендаля, Доде, Меріме, Гельвеція.
За якихось менше 15-ти років творчості
встиг створити 3 збірки оповідань, кілька повістей, два романи й чимало
перекладів.
Під час політичних «чисток» дійшла черга
й до Валер'яна Підмогильного. Такі яскраві постаті, як він, просто не могли не
опинитися в полі уваги переслідувачів. Гріхів письменнику інкримінували багато.
І знання іноземних мов, і поїздка в
Німеччину, і публікація творів у закордонних виданнях. Він став однією з 1111
розстрільних жертв акції в карельському урочищі Сандармох. Разом із багатьма
своїми друзями, тими, хто й творив український мистецький ренесанс початку ХХ
століття, серед них був найкращий друг Євген Плужник (як його називають
найніжніший український лірик). Про повернення додому Підмогильний і не мріяв.
1937 рік поставив крапку. Підмогильного
розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії. Йому всього 36 років.
В читальному залі влаштовано книжкову виставку
«Прозаїк українського розстріляного
відродження».
Ми підготували добірку цитат з творів
Підмогильного, може вона зачепить кожного…
·
Що
ж, мрійникам море по коліна…Тільки вони завжди тонуть.
·
Все
шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше
проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви
подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде.
·
Може, все життя — тільки неспинний
потяг, що ніякий машиніст не в силі змінити напрямку його руху по призначених
рейках між відомими, сірими станціями?
·
Найгірша помилка — уважати неминуче
за доцільне.
·
Чим було б людське життя без
випадковості ? Подумайте, і ви не зможете уявити собі нічого сірішого.
·
Літературне життя починається за
достатньої наявності людей, здібних про літературу весь час розмовляти.
·
Молодості властивий порив, мрії про
надзвичайні вчинки та славу, хоч із тисячі цього доходить звичайно один. Проте
коли б показати юнакові зразу його дальшу правдиву долю, він прагнути перестав
би, все послав би під три чорти й у босяки пішов би. Виходить, омани конче
потрібні!
· Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його тернах — воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно — той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувши до жертви свій золочений монокль.
