четвер, 23 лютого 2017 р.

До Міжнародного дня рідної мови

… Поки живе мова – житиме й народ, яко національність... От чому мова завжди має таку велику  вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне  місце серед головних наших питань.
Іван Огієнко


      
   Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.
Над усі багатства і припливи мод
 Шануймо мову серцем і вустами,
Народ без мови — це вже не народ,
Без мови всі ми б сиротами стали.
 Ідуть гріхи за нами і борги.
Від них зректися — не шукаймо броду,
Шануймо мову над усі боги,
Якщо ми хочем зватися народом.
В читальному залі 21 лютого з учнями 11-А класу Монастириської ЗОШ І-ІІІ ст., вчитель української мови і літератури Мохната Людмила Йосипівна, проведено літературно-мистецьке свято «Безсмертя нації у мові».




21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.


Любов і повага до мови, якою розмовляєш, - це передусім, шанування себе, виявлення поваги до народу, його історії, культури. Адже мова - нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у
спадщину.
Вона не тільки вистояла, зберігши свою неповторність і притаманні її особливості, коріння яких сягають глибокої давнини, а й одержала в демократичному світі визнання за свою красу. Її фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, а фразеологічне багатство, величезні словотворні можливості дістали загальне визнання. У 1934 р. на конкурсі в Парижі вона була визнана, поряд з французькою і перською, як найкраща, наймилозвучніша, найбагатша мова світу.
Ми ніяк не можемо зрозуміти, чому українці добровільно розмовляють мовою тих, хто століттями прагнув нашого знищення? Мовою тих, хто століттями нас ненавидів, ставився із презирством? Мовою тих, хто вбив або спричинив убивства мільйонів наших співвітчизників? Мовою тих, хто відібрав у нас нашу історію, сфальшивив, сплюндрував її? Чому в нас, українців, бракує самоповаги, почуття власної гідності? Нормальна нація не міняє свою мову на іншу, так само як нормальна людина не міняє своєї матері на іншу. Чому через двадцять п′ять  років після проголошення української незалежності багато хто продовжує думати, що не має значення, якою мовою говорити?  Чому?
 


Видатні люди різних епох і поколінь зверталися до української мови як до першоджерела, освіти, культури.

“Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?” Михайло Коцюбинський

У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються. Ліна Костенко

«Слова росли із грунту, мов жито, Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона мені свята. І кров’ю предків тяжко пурпурова». Ліна Костенко



Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів - скількома епітетами супроводжується визнання української мови, і, зрештою, всі ці епітети слушні", - писав О.Гончар.
Українська мова поділяється на три діалектичні групи: північну (поліську), південно-східну й південно-західну. Кожна з них складається з говорів. Наприклад, південно-західна - з подільського, волинського, гуцульського, покутського, бойківського, лемківського та інших говорів.
На їх основі написані твори Ю.Федьковича, О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Черемшини, які увійшли до скарбниці української класичної літератури. Діалектизми цієї групи присутні в творах І.Франка, М.Коцюбинського, мовою гуцулів написаний роман Г.Хоткевича „Камінна душа".
Українська літературна мова постала на грунті середньо наддніпрянських говорів і ввібрала й вбирає все найкраще, що є в говорах інших діалектичних груп. Загальновідомо, що її започаткував І.Котляревський, а основоположником став Т.Шевченко.
За допомогою мови ми висловлюємо свої думки, мова дає нам можливість спілкуватись. Словом можна пестити, так і болюче вдарити. За допомогою мови можна висловити всі почуття: і біль, і радість, і любов.
Декламування уривку з «Марусі Чурай» 
Ліни Костенко бібліотекарем Полюгою Н.П.


В кінці свята всіх запрошено до перегляду книжкової виставки за горнятком кави.




Прихильники