До депортації лемків з етнічних земель

      Виступаючи на одній із перших присвячених повоєнним депортаціям українців із Польщі наукових конференцій, львівський історик Степан Макарчук окреслив свою доповідь так: «Згуба Лемківщини як злочин проти українського народу». Точність і глибину цієї думки можна оцінити лише після занурення в цікаву і трагічну історію лемків – української етнографічної групи, яка жила на обох схилах Бескиду поміж річками Ославою на сході та Попрадом на заході.

         З нагоди відзначення фестивалю «Дзвони Лемківщини» (який відбувся в геть незвичному форматі) в читальному залі влаштовано розгорнуту ілюстровану виставку книг, а також речей з життя і побуту лемків.

До 155-річчя Андрея Шептицького

         29 липня в Україні та світі вшановують 155-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького (1865–1944 роки життя). 44 роки він очолював Греко-католицьку церкву.

         865 народився Андрей Шептицький, видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви.

         Роман Марія Александр Шептицький (таке ім’я він отримав при хрещенні) походив зі стародавнього русинського роду. Початкову освіту здобув вдома. Навчався в гімназії у Кракові, в університеті у Вроцлаві, в колегії єзуїтів у Хирові. У 1888 Шептицький вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, де склав чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. Одночасно він продовжував навчання у Краківському університеті. В 1892 єпископ Юліан Пелеш висвячує його на священника.

         2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя. Здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. Створив у Львові восьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства. За його ініціативою у 1905 був створений Львівський національний музей та – 1914 український університет у Львові. Він був не тільки провідником української національної ідеї, але й палко підтримував білоруську національну ідею. Все це стало приводом для арешту митрополита під час окупації Львова російським військом у 1914.  Митрополит перебував на засланні у Росії до 1917, але й там він не припиняв своєї екуменічної діяльності. 29 – 31 травня 1917 він зібрав собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив Леоніда Федорова.

         Андрей Шептицький вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна. У період між двома світовими війнами Андрей Шептицький продовжував боротися за єдину українську державу та єдину українську церкву, був меценатом українського мистецтва. Багато корисного зробив він і для економіки, охорони здоров’я, сільського господарства та банківської справи. Підтримував виховну роботу серед молоді, засновував пластові табори. У 1933, як і багато інших представників церкви, засудив голодомор в Україні. Під час другої світової війни благословив створення нової Української держави, захищав евреїв від винищення їх фашистами і взагалі засуджував німецьку політику на Сході.

         В читальному залі влаштовано книжкову виставку "Андрій Шептицький: Праведник світу",проведено інформаційну годину "Величний патріарх і величний українець", а також годину духовності з о.Ігорем Федоришином , за яку щиро вдячні.

30 років тому 16 липня 1990 року Верховна Рада тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У преамбулі цього документа зазначено:

«Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

16 липня 2020 року в читальному залі Центральної публічної бібліотеки: 

- влаштовано книжкову виставку «30 років Декларації про державний суверенітет України»;

- проведено інформаційну годину.

Книжкову виставку оглянули та взяли участь в інформаційній годині користувачі бібліотеки, дотримуючись усіх санітарно - епідеміологічних вимог.