Осінь на книжковій полиці

                           А жінка буває на осінь так схожа:

                           То тиха й привітна, а то й непогожа.

                           То скропить сльозою, то сонцем засвітить.

                           То прагне зими, то вертається в літо.

                           А жінка, як осінь, плодами багата.

                           На ніжність, добро, материнство і святість.

                           Як вересень тихий, зігріє душею,

                           Не страшно морозу чекати із нею.

                           А жінка буває тривожна як осінь.

                           То дихає вітром, то ласки попросить,

                           То болю завдасть, а то вигоїть рани,

                           Листочком у світ полетить за коханим.

                           А осінь в природі – це завжди, як диво,

                           Так само і жінка: буває вродлива.

                           Буває примхлива, буває зрадлива…

                           Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

                           Промінь сонця запалить ранкову росу,

                           І заграє, вона, забринить веселково.

                           Скільки мовлено вже про одвічну красу,

                           Тільки я про жіночу скажу своє слово.

                           Ніжний погляд і довга русява коса

                           Та смаглявого личка привабна родзинка…

                           І, хоч кажуть, що світ порятує краса.

                           Та врятує його тільки жінка

                                                                       Ліна Костенко