До річниці пам’яті масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох.

    27 жовтня, згадують жертв масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох. Від часів трагедії минуло 83 роки.

         Сталін у 1937–1938 роках запустив «Великий терор» – масштабну кампанію масових репресій та фізичного знищення реальних і потенційних політичних опонентів, ліквідації політичної, мистецької та наукової національної еліти, руйнування будь-яких традиційних ціннісних орієнтацій та зв’язків. Із виходом 5 серпня 1937 року постанови Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» розпочалася наймасовіша «чистка» суспільства від так званих «ворогів народу».

         Одним з таких моторошних місць, де пролилася кров цвіту української нації є урочище Сандармох в Карелії РФ.

         Серед тисячі в'язнів соловецьких таборів  було більше 100 представників української інтелігенції. Серед них - Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Микола Куліш. Ці люди були одними з найяскравіших постатей тодішнього українського мистецтва, яке зараз називають "Розстріляне відродження".

         Загалом до ув'язнених так званого Соловецького етапу зараховують 1116 людей.  І лише п'ять вироків НКВС не виконала, оскільки один в'язень помер, а чотирьох етапували в інші місця. 

         В урочищі Сандармох, у 2004 році було встановлено гранітний пам’ятник у вигляді козацького хреста, на якому вигравійовано напис: «Убієнним синам України».

         З творами та історією розстріляних митців можна дізнатись з книг, які є у фондах бібліотеки. Також про долю «Розстріляного Відродження» йдеться в новій книзі Софії Андрухович «Амадока».

 

До ювілею Володимира Лиса

26 жовтня святкував свій 70-річний ювілей Володимир Савович Лис – відомий український письменник і журналіст. Довгий час він працював у редакціях багатьох газет, тому мав нагоду з перших вуст чути різні життєві історії. Саме завдяки цьому у творах читачі побачать правду життя, котра буває драматичною, трагічною, або ж щасливою. Сам автор про це пише так: «Та й світ надто щасливим не буває за своєю природою, от яка біда. Є білі смуги й смуги чорні. Є люди білих смуг, а є чорних, є просто смугасті».

У літературі Володимир Лис дебютував як драматург, п’ять його п’єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Відомими стали такі книги автора, як «Іван і Чорна Пантера», «Обітниця», «Соло для Соломії», «Діва Млинища», «Романа», «Графиня» та інші.

Роман Володимира Лиса «Століття Якова» здобув перемогу у національному конкурсі «Коронація слова» у статусі «Найкращий роман десятиліття». За романом також знято історичний мінісеріал.

В читальному залі влаштовано книжкову виставку. Запрошуємо ознайомитись з творами автора,які є в фондах бібліотеки.

 

Майстер-клас від Анастасії Пальчак

 

Приємним сюрпризом до Всеукраїнського дня бібліотек став майстер-клас від юної майстрині Анастасії Пальчак,яка продемонструвала мистецтво декупажу і ознайомила з його виготовленням в домашніх умовах.

Щиро вдячні за подарунки і проведений час!!!

 

Презентація книги Анни Головач

 

      Робота бібліотеки це вже далеко не лише облік книг)) Це довірливі розмови і теплі обійми, це дегустація кави  і веселий сміх, це радість від неочікуваних подарунків і несподіваних зустрічей, це щоденна розмова про книги (а ще це проcто неймовірне тло для ваших світлин)… Бібліотека стає щодня чимось рідним, тим місцем до якого хочеться повернутись.

         В день святкування Всеукраїнського дня бібліотек  працівники вдячні за приємний подарунок від нашої краянки Анни Головач, за щемливі хвилини від почутої поезії, яка вразить кожного.

До 175-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого

 

Життя кожного з письменників наповнене таємницями.

 Ось деякі з них про Івана Карпенка-Карого:

-         Мати Івана була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.

-         Карпенко-Карий був двічі одружений. Вперше одружився з Надією Тарковською, як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 3 дітей. Через 2 роки після її смерті одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. З Софією мав ще 2 спільних дітей.

-         Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п’єсах Кропивницького, а той – у п’єсах Тобілевича.

-         Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенко-Карий був єдиним, хто рівно і приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану і не брав хабарів. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п’єс.

-         Молодий Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити в 14 років до губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника.

-         З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра “Отелло”. Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших невигод, коли в Єлисаветграді гастролювали столичні російські трупи за участю першорядних артистів.

-         Іван захоплювався творчістю Шевченка. Іван Тобілевич грав Назара, а його дружина – Софія Тобілевич – Галю в п’єсі Шевченка “Назар Стодоля“. У честь великого поета Іван назвав своїх дітей іменами героїв п’єси – Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною – іменем героїні з поеми “Невольник”.

-         Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім’я одного з головних персонажів “Назара Стодолі” – Карого.

-         1884 Карпенка-Карого заарештували і заслали до Новочеркаська. Без засобів існування Іван був змушений працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню.

-         Карпенко-Карий сідав писати п’єсу, тільки повністю продумавши її. А коли писав, то не помічав нічого навколо.

-         15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.

В читальному залі можна ознайомитись з виставкою книг "Корифей українського театру".