До Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва

    Відзначення Дня працівника культури та майстрів народного мистецтва – це визнання ролі української культури в процесі пробудження та формування національної свідомості.

         Без традиції нема культури, без культури нема нації. Українська культура розкриває нашу сутність та учить нас бути українцями.

         Протягом століть саме завдяки культурі наш народ не був асимільований, зберіг свою духовність та самобутність.     

         Культура незримою силою формує національну спільність, робить нас неповторними, несхожими на інших. Багата талантами наша земля - українці володіють вагомим творчим потенціалом, який втілюють у життя працівники культури та аматори народного мистецтва. Їхня самовіданна творча праця вражає своєю неповторністю, яскравим колоритом, різносторонністю репертуару, невичерпною енергією.

         Культурні досягнення та традиції – це скарб, яким треба вправно скористатися. Тож, збереження культурного спадку і шанування своїх видатних земляків, може стати для нас не тільки приводом для пишання, але й запорукою подальшого культурного розвитку та творчої наснаги.

        Працівники бібліотеки долучились до святкувань урочистостей в Палаці культури: було влаштовано книжкову виставку «Скарби мистецтва» та продемонстровано слайдову презентацію.

                
                 директор Монастириської ЦПБ Любов Малярська

        

Тиждень права

До річниці ЗУНР

1 листопада ми відзначаємо річницю створення Західно-Української Народної Республіки на теренах Галичини. Листопадовий Зрив 1918 р. заклав основи нашої державності, коли українські політики і військовики створили свій уряд, армію, закони і Малу Конституцію. Вони у великій Злуці поєднали всі українські землі і постали перед світом єдиним нерозділеним народом, нацією, яка на зламі двох епох голосно заявила про свою державність.
         Після проголошення незалежності України в історіографії ЗУНР почався новий етап. Поштовхом до широких досліджень стало розгортання в Україні процесів демократичного й національного відродження.
         З цієї нагоди в читальному залі відбувся захід спільно з працівниками Палацу культури влаштована книжково-ілюстративна виставка „ЗУНР — провісниця свободи ”. На ній представлено чимало видань, що містять цікаві факти про події, які спонукали до національно-визвольного повстання 1918 року, знайомлять з його перебігом та висвітлюють життя і діяльність видатних діячів Західно-Української Народної Республіки.

         Запрошуємо усіх хто цікавиться основними проблемами та напрямками процесу державного будівництва в Західно-Українській Народній Республіці на перегляд книжкової виставки.

До 110-ої річниці від д.н. Б.І. Антонича

            В селі Новиця, що у Польщі, стоїть пам’ятний знак з меморіальною таблицею на честь Богдана Ігоря Антонича. Саме тут, в тогочасному Королівстві Галичини та Володимирії і народився поет. Був гімназистом, багато читав і з захопленням вчився — мабуть, саме так можна охарактеризувати ранні роки життя Антонича і початок його зацікавленості поезією. З книжок Антонич перечитав не лише українську класику, а й книги, що висувалися на Нобелівську премію з літератури, які того часу були доступні в польському перекладі. До того ж, він грав на скрипці, виступав на сцені, писав картини… 

        В університетські роки (а Антонич здобув ступінь магістра філософії) поет долучився до неформального студентського об’єднання тогочасного Львова — Гуртка студентів-україністів. Це була можливість розвитку української літератури в невигідних тодішніх умовах — у роки навчання Антонича в Львівському університеті майже не було українських викладачів, та й сам заклад носив ім’я польського короля Яна Казимира, бо Галичина була захоплена Польщею.

        Перші свої вірші Антонич друкував під псевдонімом Ігор Ігоренко — настільки йому імпонувало ім’я Ігор, хоч і хрещений він був Богданом. За свою творчість автор став лауреатом премії Львівського товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка та літературної нагороди Українського католицького союзу. 

        Одружитися Антоничу так і не вдалося, але в поета була наречена — Ольга Олійник. Завдяки її спогадам багато відомо про його побутові звички, характер. Його поезія народжувалася разом із музикою — він ходив по кімнаті, наспівуючи мелодію, а потім з поодиноких наспіваних фраз компонував твір; і у вірші «Дім за зорею» митець підтверджує свою любов до музики: «Поки я тут, інстинктом чую це: співаю — тож існую». Ользі Олійник Антонич хотів, за її словами, присвятити видання збірки «Зелене євангеліє» — вже як своїй дружині; не встиг і посмертне видання у 1938 році, вийшло вже без присвяти.

        Помер поет у віці 28 років від давніх проблем — змалечку мав слабке серце, яке не витримало апендициту і запалення легень. Похований на Янівському цвинтарі у Львові; на його могилі, мов за пророцтвом самого поета, ростуть клени.

        Антонич мав вплив на андерґраундне мистецьке життя Львова 60-их — 70-их рр., коли про нього згадали після затяжного мовчання (з 1967 року про нього знову “забули” з посилки радянської влади — тепер на чергове двадцятиріччя).

        Цікавим був спосіб, у який він писав, адже зазвичай робив це дуже рано вранці, і потребував записати все відразу, бо інакше — досить швидко міг забути. В одній зі статей він сам розповідав про це так: «Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок. Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші. Тоді уява викликує образи небагато ріжні від сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у сні нашіптував якісь дивні слова. Буджуся вже цілком, одягаюсь і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії. Так повсталі вірші здебільша не потребують згодом майже ніяких поправок і змін. Все на свому місці, нічого не можна переставити. В інших порах дня, при повній свідомості пишу на загал важко й багато виправляю» («Як розуміти поезію»). 

        До 110 річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (1909–1937), українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця в читальному залі було проведено бібліографічний огляд  «Його душа у слово перейшла», влаштовано книжкову виставку.