До 90-річчя Г.Г. Яблонської

Галина Гілярівна Яблонська народилася 2 січня у м. Умань Черкаської області.

      Творчу діяльність розпочала артисткою-ученицею Проскурівського українського музично-драматичного театру у травні 1944 року. З 1944 по 1951 рр. Галина Гілярівна – артистка Кам’янець-Подільского, Могилів-Подільського, Вінницького та Дніпропетровського українських драматичних театрів.
         З 1951 року Галина Гілярівна працює на кону Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Галина Гілярівна Яблонська належить до когорти славних корифеїв, які працювали під орудою фундатора театру Г. П. Юри. Її дебютом на сцені театру ім. Франка стала роль Галі у «Назарі Стодолі» Т. Шевченка у постановці геніального актора, режисера Амвросія Бучми.

         Перші ж роботи стали свідченням глибинного акторського обдарування актриси, сповнені щирістю почуттів і справжнім драматизмом. Саме образи із творів національної спадщини стали домінуючими у творчості Майстрині. Тонке відчуття драматургічного жанру, краси українського слова і особливостей національного характеру подарували глядачам образи, що увійшли в літопис надбань української культури: Маруся «Маруся Богуславка», Катря «Не судилося», Дарина «Ой не ходи, Грицю», Галя «Лиха доля» М. Старицького, Софія «Безталанна», Василина «Суєта», Маруся «Житейське море» І. Карпенка-Карого,Гелена «Кассандра» Лесі Українки, Настя «Украдене щастя», Анеля «Для домашнього вогнища», Регіна «Перехресні стежки» І. Франка, Одарка «Пророк» І. Кочерги. Кожна із цих героїнь захоплювала глядачів неординарністю натури, досконалістю акторського прочитання і втілення. Вони увібрали в себе біль, прагнення і мрії про гармонію і волю. 

         Актриса-патріот своїми ролями, своєю працею відкривала найпотаємніші, найзаповітніші бажання і прагнення кожного українця. Проте не лише героїні української спадщини прикрашали творчу палітру актриси. Серед образів, що їх створила Яблонська, чимало ролей зі світової класики та зарубіжної драматургії.
         Варто пригадати Войницьку з «Дяді Вані» А. Чехова, дружину Іля з «Візиту старої дами» Ф. Дюрренматта, графиню К’яреллі, Ілону Чібор з вистави «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі, Леді Макдуф «Макбет» В. Шекспіра, Аделіну Тошеву «Мата Харі» Н. Йорданова. Вона завжди інша. Вона змітає поняття «амплуа». Її роботи кожного разу переконують, що над істинним талантом час не владний. І сьогодні вона - неймовірно артистична, гранично правдива, в таких діаметрально протилежних образах як Аграфена Семенівна в комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» та Олеся Богданівна у «Самотній леді» І. Афанасьєва.

         У 2014 році за виконання ролі Олесі Богданівни у виставі «Самотня леді» Яблонська Галина Гілярівна стала лауреатом Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми у галузі театрального мистецтва. Творчий неспокій, неймовірна, всепоглинаюча любов до мистецтва театру та відкритість до будь-якого експерименту, які є визначальними рисами мисткині, в рік відзначення 160-річчя від дня народження геніального поета, пророка, митця, патрона театру Івана Франка здивували мистецьку громадськість та широкий загал глядачів новою неочікуваною, парадоксальною роботою Г. Г. Яблонської у виставі франківців «Таїна буття» за твором Т. Іващенко, в якій вона створила загадково пронизливий і гранично достовірний образ дружини Івана Франка Ольги Хоружинської. За цю роль актриса відзначена Дипломом Незалежного інтерактивного містичного фестивалю авторів «Німфа» в номінації «За наймістичніший дует» разом зі своїм партнером Олегом Шаварським (2017 р.).
         Протягом багатьох років актрисою створені численні поетичні програми, з якими вона брала участь в концертах, творчих зустрічах, на радіо, на телебаченні. Її по праву можна назвати вишуканим пропагандистом українського Слова, Високої Поезії. Не одне десятиліття Галина Гілярівна очолює жіночу громадську організацію – вона Президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри – молоді України», яка проводить мистецько-просвітницьку роботу серед молоді. Актриса не лише визнаний майстер художнього слова, але й прекрасний сценарист. Серед найпопулярніших сценаріїв, що їх створила майстриня, такі: «Йдемо до тебе, батько наш Тарасе», «Пам’ять Героїв Крут», «Уклін тобі, рідна Мати», «Геній і сучасність» (про долю Тараса Шевченка), «Жіночі голоси. Козача доба», які вона реалізує як режисер із студентами, із ліцеїстами КВЛ ім. Богуна.

   В читальному залі проведено інформаційну годину «В ім'я прозріння» присвячену 90-річчю від дня народження акторки.

До 80-ої річниці від дня народження В'ячеслава Чорновола

   

   24 грудня 1937 року народився громадський діяч та Герой України (посмертно) В'ячеслав Чорновіл.

       В’ячеслав Максимович Чорновіл (1937-1999), український політик, журналіст, публіцист, учасник дисидентського руху середини 60-х рр., одна з найяскравіших постатей в українському політикумі 90-х років. Завдяки розуму, енергії та надзвичайній працездатності він міг би стати успішним підприємцем або науковцем, міг би зробити блискучу чиновницьку кар’єру. Міг би, якби жив за принципом «поволі їдеш – далеко будеш», або за золотим правилом українців «моя хата скраю». Ходив би тепер, одягнувши вишиванку, засідав у президіях і розповідав з надривом про те, як «я розбудовував Україну». Але не такий характер був у Чорновола, аби керуватися подібними установками. Він жив за діаметрально протилежним принципом – «якщо не я, то хто ж?». Саме цей приступ принциповості спонукав його під час радянсько-брежнєвської безгласності висловлювати власну позицію, яка жодним чином не могла збігатися з офіційною. За це його, звісно, «по голівці не гладили»: для початку виключили з аспірантури, а побачивши, що залякування не діє, почали вживати більш дієвих заходів – судити за «антирадянську пропаганду». У радянських концтаборах він провів у загальній кількості 15 років.

       Відбував покарання в таборах суворого режиму та на засланні в Мордовії й Якутії. Академік Сахаров через рідних Чорновола передав запитання: чи не погодився б він виїхати з неволі за кордон. Багато хто мріяв про такий «дарунок долі», а Чорновіл відмовився. Він не мислив себе без України, а ще знав: він потрібен їй, а вона – йому. Після кожного з повернень він працював з подвоєною силою – попри одвічне безгрошів’я і проблеми з роботою, попри загрози чергового ув’язнення. Чорновіл був ініціатором створення Української Гельсінської групи, одним із засновників Народного руху України. Після горбачовської «відлиги» з головою поринув у політику. Його активна громадянська позиція, його безкомпромісність і прямота багатьох дратувала. І не тільки в Україні. Звісно, "відправити" за ґрати його вже не могли, натомість обливали брудом, розпускаючи усілякі плітки й небилиці. Крапку поставила смерть Чорновола в автокатастрофі 25 березня 1999 року на Бориспільській трасі. Багато хто з українців продовжує вважати, що то не була звичайна аварія, втім, 21 січня 2014 року Бориспiльській міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком… В’ячеслав Чорновіл учив українців позбуватися комплексу меншовартості, вичавлювати з себе раба й совкового гомо совєтікуса. І він мав на це повне право – гордий, сміливий і прямий, по-справжньому вільний громадянин вільної країни.

     В читальному залі 22 грудня відбувся тематичний  захід присвячений 80-ій річниці від дня народження видатного діяча українського державотворення, Героя України В.Чорновола.

       Ведучі розповіли присутнім  про життєвий шлях та громадсько-політичну діяльність великого сина України.

       Слово мав голова районної організації Народного Руху України Б.Старик. 

Захід супроводжувався показом слайдів про життя і діяльність В.Чорновола. Присутні мали змогу переглянути виставку тематичної літератури.