«Коли
хочеться більшого…»
Чи можливо зараз відпочити так щоб нічого
матеріально не обтяжувало. Виявляється так!
В дощову середу 15.07.2015 р. до нас в
бібліотеку завітав хлопець Андрій Маланчак, який вразив своєю безпосередністю,
легкістю і простотою. Андрій виявився подорожуючим яким крім книг, фотоапарата
і сірників в наплічнику більше нічого не мав.
Ось як він відгукнувся в соцмережах про свою
подорож:
«Ще
один звичайний день коли просинаєшся і приблизно знаєш як пройде день. Читання,
співи під гітару, велопоїздки, хоча і на довгу дистанцію, але такі вже
привичні, можливо плавання і пробіжка, вдома щось допомогти, з кимось
зутрітись, зробити кусок роботи, яка б мала принести гроші, звичайно інтернет
ВК, фейсбук, і домашня тепла їжа. Але напевно коли виникає потреба з тих
верхніх позицій піраміди, всі нижні втрачають свою вагу.
Під
впливом певної внутрішньої потреби і недавніх висновків щодо швидкоплинності
життя, зародилась ідея, яку вирішив одразу ж реалізувати. Умови
мандрівки були чіткими:
1. З собою
взяти (тільки це і нічого більше):
- книжку
- фотоапарат
- туалений папір (без нього не можна їхати в жодну мандрівку)
- сірники
2. Не
задаватись кінцевою точкою, їхати туди куди їдеться, оскільки в іншому випадку
були б вже якісь умови, під які потрібно було б підлаштовуватись, а весь сенс
був саме в дорозі і в пригодах.
3. Бути
впевненим в тому, що поїздка получиться крутою (сумніви завжди руйнують кайф і
заставляють про щось шкодувати).»
Описуючи свою подорож написав і про нашу
бібліотеку.
«…наступний
водій довіз мене до чудового містечка Монастирська» (Андрій подорожував
автостопом, без жодної копійки в кишені).
« А
чудовим воно було не через пам'ятники чи якісь парки, просто там є крута
бібліотека, з дуже дружелюбним персоналом з яким мені повезло познайомитись.
Падає дощ, якось по вулиці ходити не дуже
зручно, і тут цікава будівля, як в якихось фільмах про гномів :) підійшов
ближче - бібліотека, клас буде де пересидіти і за одно почитати. Зайшов у
читальний зал, в середині як і у всіх бібліотеках.
В
залі крім мене читачів більше не було. Сів читати.
Через деякий час, приємним голосом до мене звернулась бібліотекарша, запитала звідки я і чи можна мене записати, що я до них заходив (напевно в усіх бібліотеках така процидура проводиться). Ми розговорились, розказав трохи про мандрівку, про те, що люблю читати, на що вона завжди відповідала "це поважно". Через декілька хвилин ми вже в трьох чаювали, їли круасани і з цікавістю слухали один одного. Такі зустрічі приємні — дають енергії рухатись далі і відкладаються в пам'яті в категорію найкращих моментів. ЦЕ БУЛО ПОВАЖНО :)
Через деякий час, приємним голосом до мене звернулась бібліотекарша, запитала звідки я і чи можна мене записати, що я до них заходив (напевно в усіх бібліотеках така процидура проводиться). Ми розговорились, розказав трохи про мандрівку, про те, що люблю читати, на що вона завжди відповідала "це поважно". Через декілька хвилин ми вже в трьох чаювали, їли круасани і з цікавістю слухали один одного. Такі зустрічі приємні — дають енергії рухатись далі і відкладаються в пам'яті в категорію найкращих моментів. ЦЕ БУЛО ПОВАЖНО :)
Якщо
вам колись повезе потрапити в це містечко, не забудьте завітати у бібліотеку.
Коли
ми прощались добрі бібліотекарки побажали мені щасливої дороги і смачної
вечері.»
І дійсно Андрій приніс промінчик того світла від якого розумієш, люди добрі і безкорисливі...
